Дошка І: Географічне розташування міста та гміни Солець Куявський

Солець Куявський розташований в Торунській углибині, на дні великої післяльодовикової річки, яка була тут ще кільканадцять тисяч років тому. Пісок і дюни, що знаходяться в районі Сольця – це результат функціонування цієї річки і морозних вітрів, що спостерігались в районі льодового покрову. Поступове потепління клімату спричинило наплив на ці території тварин, в т.ч. мамонтів і волохатих носорогів, а потім людини.

Дошка II : Передісторія околиць Сольця Куявського

Найстаріша поодинока знахідка, що вказує на присутність людей на цих територіях, походить з кінцевої фази занепадницького палеоліту (9 тис. – 8 тис. років до н.е.), натомість, найстаріші науково задокументовані сліди перебування людини на територіях Сольця Куявського і околиць (Випаленіська, Оторово, Кабат і Прилуб’я) сягають періоду мезоліту – серединної епохи каміння (7000 – 4500 років до н.е.). Люди тоді належали до так званої культури хойницько-пінковської і займалися мисливством та збиральством.

З періоду неоліту (4500-1600 років до н.е.) походять знайдені, переважно, в семигорах і Випалениськах сліди поселенців культури воронкоподібних кубків, натомість, з Прилуб’я, Кабату і Маковиськ – сліди поселень людей культури кулястих амфор.

З епохи бронзи також епохи заліза походять знахідки лужицької (тієї самої, до якої належало поселення в Біскупіні) культури з Прилуб’я, Кабату, Випаленіськ, Оторова, а також Сольця Куявського. Оборонний мікрорайон в Камєнці, що знаходиться по другій стороні Вісли (датований VI-V ст. до н.е.) найімовірніше підтверджує наявність давньої переправи на Вісли в околицях Сольця.

У період римського впливу на територіях Сольця Куявського з’являлось також поселення культури преворської, яка зараз ототожнюється з германськими племенами Вандалів і кельтськими лугами.

Майже цілковитий брак археологічних пам’яток в період з 600 – 1200 років н.е., мабуть, свідчить про занепад заселення цих територій.

Дошка III : Перед розміщенням міста

Польща від 1138 р. була поділена на дільниці. У XIII ст. цей процес поглибився. У 1230-31 роках з Мазовецької дільниці виділилася Куявія із столицею в Іновроцлаві, якою володів син Мазовецького Кондратія – Казимир (1211-1267). Території, на яких в майбутньому повинен був виникнути Солець, стали предметом Куявсько-Поморської суперечки. У 1242 р. князь Казимир приєднав до свого князівства Каштеляну Вишгородську, а разом з нею території сучасного Сольця. За панування цього князя, в 1263 р. з’явилася перша згадка про Солець, як про порт на Віслі, переслідуваний через Крижаків. 

Дошка IV : Князь Пшемисл і розміщення Сольця

У 1325 р. онук Казимира, князь Пшемисл надав поселенню Сольця правого міського статусу. Основоположником, тобто немовби „організатором” міста, а пізніше його першим війтом був Томаш з Якцись/Іновроцлава.

Імовірно, в цьому самому періоді виникла Солецька парафія Святого Станіслава Біскупа і Мученика, який став охоронцем міста.

Існують дві гіпотези щодо тематики походження назви СОЛЕЦЬ (яка зрештою, в самому локаційній прив’язці не виступає). Перша гіпотеза – традиційна, пояснює назву міста від солі – тобто Солець – місце торгівлі сіллю. Друга гіпотеза пов’язує назву міста із старопольським виразом про сіль (сулек) тобто місце або будівлю, в яких зберігають збіжжя або інші цінні товари. Протягом століть назва СОЛЕЦЬ виступала у багатьох варіантах, в т.ч. Солеч, Сольєч, Солєч, Солітц, Шолец, Шуліце, Шуліц. У 1924 р. для нашого розрізнення Сольця від інших польських місцевостей із такою ж назвою (а всього їх налічується 12), було введено сьогоднішню назву: Солець Куявський.

Близько 1327 р. Перед загрозою з боку Тевтонського Ордену, король Владислав Вукітек забрав куявську дільницю князя Пшемисла, даючи йому навзамін князівство Сєрадське. Таким чином Солець з княжого міста став королівським містом.

Дошка V/1 : На польсько – тевтонському кордоні

Крижаків перевів до Польщі в 1226 р. Кондратій Мазовецький, даючи їм в розробку Хелмінську землю. Лицарі – ченці повинні були зайнятися християнізацією прусів, а також оберігати з півночі Мазовше. Після підкорення Пруссії крижаки з союзників почали перетворюватися в суперників, а потім ворогів Польського Королівства, що об’єднувалось. У 1308 р. вони захопили Гданьське Помор’я, що викликало конфлікт тривалістю понад 150 років. Незгода короля Владислава Вукєтка на схвалення тевтонської агресії призвела до відкритої війни. В її результаті у 1332 р. (а імовірно також раніше, в 1330 і 1331 роках) крижаки зайняли Солець, який у підпорядкування Польщі повернувся в 1337 р. вже за панування Казимира Великого. Договір про мир каліський був підписаний у 1343 р. і дав місту понад пів віку спокійного розвитку.

Дошка V/2 : На польського – тевтонському кордоні

Незважаючи на труднощі з боку крижаків, в II пол. XIV ст. Солець розвивався як осередок торгівлі Вісли з Гданьськом. На початку XV ст. місто мало власні корабельні майстерні.

Зручне розташування робило з Сольця місце переговорів в спірних справах між Польським Королівством і державою Ордену тавтонців. Одна з таких зустрічей відбулась у 1389 р. на одному з найближчих до міста островів Вісли.

Динамічний розвиток Сольця перервав вибух великої війни з крижаками, які вже в 1409 р. зайняли і знищили місто. Перемога під Грюнвальдем у 1410 р. зламала могутність Ордену наскільки, що він вже ніколи безпосередньо не створював загрози місту.

Під час переговорів на початку 1411 р. мала місце подія, яку описав Ян Двугош: Бидгощанський староста Януш Брзозогловий, не знаючи, що перемир’я з крижаками було подовжене, він переправився через Віслу біля Сольця і викрав звідти стадо коней, що належали Великому Майстру і його лицарям. Не зважаючи на погоню, йому вдалось безпечно разом із здобиччю дістатися польського берега.

Весною 1422 р. (а імовірно, також раніше в 1417 р.) в черговий раз у Сольці відбувалися переговори з крижаками, в яких брав участь в тому числі папський легат Антоніо Зено. На жаль, незважаючи на попередню домовленість, через висунення крижаками додаткових умов, мирний договір не вдалося підписати. Його було укладено лише 27 вересня 1422 р. в Мельнє. В результаті договору Польща повернула зокрема і Нєшаве, завдяки чому тевтонська небезпека була відсунута за Віслу.

До остаточного порозуміння з Орденом дійшло під час тринадцятирічної (1454-1466) війни. Солець, як королівське місто, мав обов’язок виставити на цю війну одного пішого солдата (для порівняння Бидгощ мусив виставити двох солдатів). В результаті завершаючого цю війну II торунського мирного договору Польща повернула між іншим, Гданьське Помор’я і Хелмінську Землю. Вісла припинила бути кордоном Королівства.

Дошка VI : XVI століття – часи спокою

XVI століття назване в історії Польщі „золотим віком”, було також сприятливим періодом для Сольця, який залишився однак, малим містечком в тіні більшого Бидгоща. У місті був малий дерев’яний костел.

25 вересня 1538 р. король Сигизмунд Старий підтвердив привілеї міста. В подальшому розвивалася торгівля з Гданьськом. Близько 1580 р. в Сольця було 6 пекарів, 4 шевців, 3 кравців, 2 тесляри, 2 перевізника, 2 гончарі, 1 коваль, 1 бондар, 1 колісник і 14 судових виконавців. Річний податок, сплачуваний до місті, становив 31 злотий і 24 гроші (для порівняння у Бидгощі – 413 злотих, Короново – 72 злотих 3 грошів, Фордон – 19 злотих). На початку XVII ст. Солець став місцеперебуванням посади старости негродового, тобто так званим управителем королівським майном, арендованим шляхтою. 

Дошка VII : Приїжджі з Голландії

В XVI та XVII ст., коли Європу охопили релігійні війни, в Польщі панувала толерантність, яка на ті часи дуже рідко зустрічалась. Водночас, багато земель на заливних територіях було занедбано. Напевно, ці два чинники: релігійний і господарський, зумовили ситуацію в другій половині XVI століття, коли до Польщі почали прибувати поселенці з Голландії, передусім вони почали прибувати на Жулявах Вісляних, а потім і в інших регіонах Польщі. В цілому, то були меноніти, радикальна частина анабаптизму.

У 1594 р. шляхтич Матей Прилубський вирішив розмістити менонітів на своєму надвіслянському володінні. „Експеримент” вдався і слідом М.Прилубського пішли й інші землевласники. У наступних роках олендри (так називали приїжджих з Голландії) оселилися в Легнові (1596 р.), Оторові, Маковічах, Плотновє і Жолвінє (1604-1605 р.).

Меноніти були замкнутою спільнотою із власним самоврядуванням і власною особливою культурою. Вони мали велику повагу для роботи і чудово справлялися з осушенням дуже вологих територій. Свої зобов’язання по відношенню до власників землі вони регулювали у формі річної орендної плати.

З ходом років, а також в результаті воєн, що проходили через наші землі, місце менонітів займали німецькі поселенці євангельського напрямку, яких місцеве населення надалі називало олендрами. Виникали також нові „голландські поселення”, в т.ч. Солецькі Олендри чи Кабат (XVIII ст.), на територіях, віддалених від Вісли.

Дошка VIII : Роки нещасть (XVII – XVIII ст.)

Війни, які перекочувалися через Польщу в XVII і XVIII віку не оминули також Сольця. Під час „Потопу”, запланована на 24 серпня 1655 р. в околицях Сольця концентрація коронних військ, не здійснилася через капітуляцію великопольського руху під Гирлом (25.07.1655 р.). Незабаром значна частина земель Польського Королівства була зайнята шведами. Наші війська змушені були вести під’їзну війну, в якій велику славу отримав Стефан Чарнецький, який потрапив до Сольця 11-12 січня 1657 р. під час експедиції до Гданьську.

У результаті війни зі Швецією Солець був знищений до такого стану, що не був здатний платити податків. У 1660 р. в місті було заселено тільки 20 будинків.

Хіба ще трагічніше для Сольця були роки північної війни (1700-1721). Місто знову окупували шведи. Утиски міщан були такі великі, що в 1703 р. в акті відчаю вони вибили відділок, що тимчасово розташовувався в Сольці, за що в покарання місто було спалено. Залишком від часів шведської окупації є назва найвищої пагорба в околицях Сольця – „Шведської Гори”.

Під час семилітньої війни (1756-1763 р.) в околицях Сольця тимчасово розташовувалися російські війська. Війни дуже часто супроводжували епідемії, які на жаль, не оминули Сольця в 1677 році і в 1708-1709 роках.

Однак, після воєнних пожеж місто завжди відновлювалось. З 60-х років XVII ст. у Сольці постійно поселився пробощ, а в 1736 р. в місті було побудовано новий дерев’яний костел, який служив християнам з Сольця і з околишніх сіл до початку XX ст.

Дошка IX : Пруська Огорожа 1772-1807 р.

Слабкість Польщі, а також агресивна політика наших сусідів призвели в 1772 р. до І розділу. Території, на яких знаходиться Солець, захопила Пруссія. Первинно новий кордон повинен був проходити поблизу Сольця – в Прилуб’ї, однак прикордонні узурпації Пруссії з 1773 р. перемістили її на південний схід.

27 вересня 1772 р. в Мальбору представники міст і села із земель, віднесених до Пруссії, мусили скласти честь пруському королеві. Солець представляли: бургомістр Вавжинець Злотовський разом з секретарями Францішком Островським і Войцехом Багзінським У цій події також брали участь представники Маковіськ, Оторова і Легнова. Території, на яких розташовувався також і Солець, були включені до воєводства Наднотецького, а в 1793 р. (після II розділу Польщі) – до Західної Пруссії.

В той час (у 1772 р.) Солець (разом із старостинськими землями і церковнослужителями) налічував 234 мешканці і був менший від деяких найближчих сіл, наприклад, в Оторові (села Оторово та Оторовський Млин), а також в Прилуб’ї (садиба Прилуб’я, села Прилуб’є Кепа та Німецьке Прилуб’я) мешкало 238 мешканців.

10 червня 1782 р. Солець відвідав Фредерік II, в Німеччині названий Великим, ініціатор І розділу Польщі з приводу частини процесу інспекції земель, забраних у Польщі.

Нова реальність мала, однак, невеликий вплив на стан міста (не враховуючи факту, що від 1789 р. бургомістром був німець). До 1788 р. число населення збільшилось до 316, але після пожежі в 1789 р. впало до 176. На початку XIX ст. Солець налічував 309 мешканців.

Дошка X : костюшківське повстання – 1794 р.

Виступ генерала Антонія Мадалінського на чолі Великопольської Бригади Національної Кавалерії з Гостросідловина до Кракова (12 березня 1794 р.) став сигналом до вибуху повстання, яке до історії увійшло під назвою костюшківського. Початково боротьба точилась, переважно, на землях Польського Королівства проти російської армії, але коли в травні проти повстанців виступила також Пруссія, Фадей Костюшко підтримав вибух повстання на частині території Великопольської, а потім вислав на допомогу корпус під управлінням генерала Яна Генріха Добровського. Частиною відділів, що брали участь в цьому, керував генерал Мадалінський. Після переможної битви під Лабішинем, 2 жовтня польські війська вступили до Бидгоща. Приблизно у той же час Солець очолив генерал Денис Мнєвський на чолі куявського поставння. Солець став вихідною базою до підготовлюваного штурму на Торунь, однак щодо Торуня підготовка до штурму була перервана, а 13 жовтня повстанські відділи залишили Солець і почали відступ на Влоцлавек.

У той час, коли генерал Добровський готував облогу Торуня, поразка під Мацейовіцамі (10 жовтня) і взяття в полон Фадея Костюшки спричинило поразку повстання, наслідком якого був III розділ Польщі у 1795 р.

Дошка XI : У Варшавському Князівстві 1807-1815 р.

На початку XIX ст. через Європу прокотились так звані «наполеонівські» війни. У 1806 р. війська імператора французів подолали Пруссію, а також зайняли Берлін, а потім більшість земель, що знаходились під пруським пануванням. 9 липня 1807 р. в Тилжи Франція уклала з Пруссією договір про мир, на підставі якого з більшості земель, захоплених Польщі Пруссією, було утворено Варшавське Князівство. У його кордонах опинився також Солець.

Перші французькі відділи з’явилися в Сольці ще в кінці 1806 р., але були вписані до історії нашого міста тільки обкраданням костелу і садиби священика. Польські відділи генерала Добровського зайняли ці території лише на початку 1807 р.

Вже в 1809 році Варшавське Князівство мусило самостійно вести війну з Австрією. У травні австрійські війська з’явилися, щоправда, в Бидгощанському департаменті, однак завдяки контрнаступу князя Юзефа Понятовського, армія Князівства зайняла частину земель австрійських.

Дошка XII : У Великому Познаньському Князівстві – І пол. XIX ст.

Новий порядок в Європі був встановлений на віденському конгресі в 1815 р. Солець опинився у Великому Познаньському Князівстві, яке було призначене Пруссії.

В той час найпопулярнішими професіями в місті були шевці, кравці. Також мешканці займались транспортуванням до Гданьська деревини, збіжжя і гончарних виробів.

До Сольця почали прибувати німці і євреї. Збільшення числа мешканців на час загальмувала епідемія холери в 1830 р.

У 1833 р. В Сольці створилась євангельська парафія, а в 1845 – 1847 роках вибудовано церковну споруду, яку розбудовано в 1894 р. (сьогодні це – костел Найсвятійшого Серця Пана Ісуса).

Під час листопадового поставння (1830-1831 р.) у Сольці тимчасово розташовувався відділ піхоти, блокуючий кордон з охопленим повстанням Польським Королівством.

Оголошенням змін і кращих часів для міста, які незабаром повинні були надійти, було будівництво зміцненої дороги з Бидгоща до Торуня в 1849-1850 роках.

Тим часом, в 1848 р. в Європі дійшло до серії революційних і народно-визвольних поривів, які увійшли до історії як Весна Люду. На землях Великого Познаньського Князівства вони набули характеру національного поставння. Після його падіння Пруссія ліквідувала рештки автономії Князівства, впроваджуючи адміністративну назву – Познаньська Провінція.

Дошка XIII : Родина Шіллерів

Август Шіллер прибув до Сольця з Вальтерсдорфу (зараз це – Нєгославіце, Любуське воєводство). Відбулось це незадовго після великої пожежі міста 18 серпня 1859 р. Користуючись сприяютливоб кон’юнктурою, виникаючою з відбудови Сольця, він створив тут будівельну фірму. У 1861 р. в місцевій католицькій церкві одружився з солеччанкою Кларою Вольською. У подружжя народилось кілька дітей. Троє з них, сини Францішек, Роберт і Рудольф пішли слідами батька, розпочинаючи діяльність у будівельній галузі. На зломі XIX і XX ст., в періоді підсиленого розвитку Сольця, родина Шіллерів збудувала тут багато житлових будинків і господарських будівель, а також будівель загального суспільного значення.

Август Шіллер помер в 1920 р., незадовго після повернення Сольця до Польщі і був похоронений при костелі, збудованому його сином Робертом. На той час більшість Шіллера виїхали до Німеччини. У Сольці залишився Роберт Шіллер, який надалі вів будівельну фірму, також активно залучався до суспільного життя міста, перебуваючи чотири терміни в якості солецького депутата. У тридцятих роках, обмежуючи будівельну діяльність, він провадив діяльність складу будівельних і паливних матеріалів. Після II Світовій війні він був одним з небагатьох місцевих німців, які не виїхали з Сольця. Він помер в 1958 р. і був похоронений на кладовищі на вул. Петра Скаргі.

Дошка XIV : Часи розвитку і германізації – II пол. XIX ст.

У 1851 р. Солець налічував 612 мешканців, а в місті було 59 житлових (переважно двоповерхових з пруського муру) будинків, 46 стодол і комор, 1 пивоварний завод і 5 зерносховищ. Вулиці були нерегулярні і немощені. У 1859 р. у великій пожежі згоріло 12 будинків, 20 комор, 2 зерносховища і пивоварний завод. Після пожежі заново було розплановано центр міста.

Переломною подією в історії Сольця було введення в дію в 1861 р. залізничного сполучення з Бидгоща до Торуня, а потім подовженого до Варшави. Маючи до розпорядження водну і залізничну дорогу, місто стало ідеальним місцем для інвесторів з усієї Німеччини.

Про те, що Солець знаходився на одному з головних транспортних шляхів, свідчить також то, що в 1863 р. німці затримали тут і конфіскували щонайменше десять одиниць транспорту зі зброєю і амуніцією для Січневого повстання, яке саме тривало в російській частині.

Розвиток промисловості спричинив наплив до міста нових мешканців. Були то, власне, виключно німці, шукаючі в Сольці роботи і кращої долі. Поляки почали бути в Сольці меншістю. Зростання кількості мешканців впливало на розвиток шкільної сфери. У 1873-74 роках було побудовано на вул. Широкій (Breitestrasse – зараз це – вул. Крстюшки) паритетну школу. До цього часу в місті існували тільки окремі католицькі і окремі євангельські школи.

Про розвиток міста свідчила також поява таких професій як лікар чи аптекар (з 1885 р.). Місто розросталося і включало до своєї території найближче розташовані місцини, як наприклад Олендри Солецькі. Після їх приєднання в 1897 р. число мешканців зросло на 1731 осіб і склало 4210 осіб. Розвиток міста міг би бути ще швидший, коли б не епідемії і повені. Найстрашнішою була епідемія холери в 1873 р., яка поглинула кількасот жертв, в тому понад 80 плотогонів з російської частини. Повені виникали у Сольці багато разів, але найбільша з них мала місце у березні 1888 р., коли по солецькому ринку потрібно було плавати човнами.

Дошка XV : Початки солецької промисловості – до 1920 р.

Основою розвитку промисловості Сольця в II пол. XIX ст. була лісопромисловість. Першим найбільшим промисловим підприємством, яке виникло в околицях Сольця (у Олендрах Солецьких) була лісопилка „Марія”, започаткована купцем з Магдебургу Христофором Ліндауа. У 1873 р. фірма Rüttgers з Дрездена ввела в дію в Сольці підприємство імпрегнації і насичання шпал. У 1882 р. та сама фірма відкрила в місті фабрику рубероїду. Схоже підприємство відкрила фірма Brühning з Вроцлава. Лісопилками займались створені фірми Julius Wegener, Брати Cassirer, Portner та Knittel.

Солецькі лісопилки виробляли, перш за все, шпали, які продавали також і в формі сировини. Вже в 1873 р. перевантаження підкладок було таке велике, що Дирекція Східної Залізниці розпочала будування бічної залізничної вулиці до Вісли. Незважаючи на декілька пожеж, до вибуху І світової війни лісопромисловість була основою для забезпечення добробуту міста.

По деревину до Сольця прибували купці з усієї Німеччини, а сировина солецьким підприємствам постачалась плотогонами з російської частини, які сплавляли тут плоти з кругляками. Це все забезпечило розвиток солецьких ремесел та дрібної торгівлі.

Дошка XVI : Часи розвитку і германізації – до 1920 р.

В роках 1885 – 1909 бургомістром Сольця був Генріх Теллер, який в 1886 р. започаткував існуючу й до сьогодні Добровільну Пожежну Команду, в 1890-1891 роках привів до побудови солецької ратуші, а в 1894 р. видавав першу солецьку газету „Schulitzer Zeitung”. Бургомістр Теллер організував також в 1902 р. Стрілецьке Братство (Schutzengilde zu Schulitz) і став його першим головою.

В той час у Сольця було побудовано багато соціально значущих будівель. У наступних роках виникали:

1895 р. – будівля управління лісового господарства

1906 р. – міська бійня

1907 р. – газовий міський завод

1914 р. – стрільбище Стрілецького Братства

Крім того, було покладено 1200 метрів каналізації, введено в дію перший комутатор на 20 номерів (1901 р.), побудовано залізничний вокзал і осередок Добровільної Пожежної Команди.

У 1907 р., з приводу критичного стану було закрито старий католицький костьол з 1736 р., який два роки пізніше був розібраний. На його місці в 1911-12 роках виникла нова мурована святиня.

Добрий розвиток міста закінчилася разом з вибухом І світової війни. На її боях загинуло понад 200 мешканців Сольця. Військова поразка Німеччини, а також споводована війною господарська криза, призвели до вибуху в Німеччині революції. Також в Сольці в листопаді 1918 р. виникла Робоча і Солдатська Рада.

У листопаді 1918 р. Почалались хвилювання також у Польщі, хоч поки що тільки на землях російської і австрійської частин. 27 грудня в Познані вибухнуло Великопольське повстання, яке однак воно не добралося до Сольця. Доля міста була вирішена у Версальському Трактаті (28 червня 1919 р.), який визнав за Польщею, в тому числі Великопольську частину, Помор’я та ту частину Куяв, на якій розташований Солець. 

Дошка XVII : Повернення до Польщі

Незважаючи на те, що поляки становили в Сольці значну меншість, на початку XX ст. в Сольці почало відновлюватись польське культурне життя. У 1913 р. Було відкрито Католицький Дім, в якому 28 грудня відбулась вистава „Betlejem Polskie” Лук’яна Рудла. Був то імовірно перший польський культурний захід в місті.

Повернення незалежності Польщі посилилося ці тенденції. В кінці 1918 р. Були започатковані Народне Товариство, а також Товариство Народних Читалень, а в наступному році – Товариство Співу Монюшка, Гімнастичне Товариство Сокіл.

19 січня 1920 р. був для Сольця особливим днем. Близько півдня до міста прибули відділи 3 Полку Великопольських уланів. У ратуші було підписано офіційний акт прийняття Сольця до польської держави. Військо представляв полковник Владислав Мосєвіч, державну владу – пробощ Ян Клеін, а владу міста – бургомістр Артур Роеслер і голова Ради Міста Брюнон Хаасе.

30 березня 1921 р. на кладовищі при костелі Святого Станіслава було поховано Михайла Дурде і Францішка Пьотровського, двох великопольських повстанців, які полягли в 1919 р. під Хросним.

6 грудня 1922 р. Solec відвідав кардинал Едмунд Далбор.

У роках 20-х XX ст. в Сольці двічі приймали гостей – Президентів Польщі. Станіслав Войцеховський прибув до Сольця 3 серпня 1924 р., а 31 липня 1927 р. автомобілем приїхав Гнат Мошціцький. Хоч обидва візити тривали дуже коротко, для мешканців то були важливі і незабутні хвилини.

22 листопада 1924 р., рішенням Міністра Внутрішніх Справ було змінено назву міста на Солець Куявський.

Дошка XVIII : господарські проблеми

У двадцятилітті між війнами Польща не тільки мусила відбудувати країну з воєнних знищень, але також нівелювати відмінності між землями окремих частин. На додаток нашої країни торкнулася світова економічна криза на зломі 20-х і 30-х років. Також для Сольця з точки зору економічної  ті роки були дуже складні.

Еміграція німців спричинила зменшення кількості населення. Лише поступовий наплив поляків з інших частин країни, а також повернення реемігрантів (переважно, з Німеччини) привів до досягнення рівня, наближеного до стану до початку І світової війни.

Зменшилась потреба в солецькій деревині, тому що раніше місцеві підприємства виробляли її, переважно, на німецький ринок. Невдачею закінчилася спроба створення в Сольці великої фабрики консервів. Щоправда, в місті надалі діяла насичальня для залізничної дороги, цегельня, фабрика виробів з вербняку, а також декілька лісопилок, однак проблеми зі знаходженням роботи змушували інколи до виїздів в інші частини країни, наприклад, до швидко розбудовуваної Гдині.

Мальовниче розташування над Віслою, а також великі площі лісів сприяли тому, що влітку Солець ставав курортною місциною. Щороку організовувались також підготовчі військові табори, в старій Віллі Вегенера створили санаторій.

Дошка XIX : Культурне життя 1920-1939

Незважаючи на скрутну господарську ситуацію, в Сольці квітнуло культурне і громадське життя. Першим великим заходом, організованим в Сольці, був округовий X З’їзд Співочих Коліс (9 липня 1922 р., на якому дуже добре виступило Товариство Співу Монюшко. У місті діяли також інші хори, наприклад, Дзвін чи Хор Святої Сицилії. Крім того, в Сольці існували німецькі хори: Євангельський Костьольний (Evangelischer Kirchenchor) Хор і Чоловіче Співоче Товариство (Männergesangverein).

Шкільна справа полонізувалася, а з 1923 р. в Сольці почала діяти oхронка, здійснювана орденськими сестрами. Надалі потужно діяло Гімнастичне Товариство Сокіл. Осередки Сокола існували також в Легнові і Випаленічках. У 1924 р. Було створено Спортивний Клуб Євросоюз, в якому велику роль відігравали реемігранти з Німеччини. Німцірозвивали фізичну культуру у спортивно-туристичному супроводі Вандерспорт (Wandersport).

Польського характеру набуло Стрілецьке Братство, яке в 1925 р. Започаткувало солецьке стрільбище.

У червні 1925 р. дуже урочисто відзначили 600-ліття надання Сольцю міських прав. Разом з офіційними урочистостями святкування супроводжувалось і стрілецькими змаганнями і танцювальними забавами.

У 1928 р. в Сольці відбувся окружний З’їзд Зв’язків Товариств Повстанців і Військових, а в 1933 р. з’їзд Бидгощанського округу Товариства Молодих польок. Квітнуло також громадське життя. Організовувались концерти, бали і забави, що часто носили доброчинний характер.

Над Європою збиралися чорні хмари. Закінчувався час „кімнатних підкорень” Гітлера. 27 березня 1939 р. обмундировані члени солецький організації, в т.ч.: Гімнастичного Товариства Сокіл, Стрілецького Зв’язку, Товариства Повстанців і Військових, взяли участь у великій антинімецькій маніфестації у Бидгощі…

Дошка XX : Солець під час II Світової війни

1 вересня 1939 р. Німеччина без оголошення війни атакувала Польщу. Перевага німецької армії змусила польські відділи до відступу. Вже 3 і 4 вересня до Сольця відійшли нанесені нищівного збитку полки Поморської Бригади Кавалерії, а також 23 полк піхоти. У околицях міста дійшло до боїв з німецькими диверсантами. В їх результаті також ймовірно загинули невинні солецькі німці. Це сталося пізніше одним з приводів до кровопролитного слухання з польським населенням (реально це була зверху спланована акція, метою якої була цілковита германізація цих земель).

Німецькі загони вступили до Сольця 7 вересня. Вже наступного дня було утворено місцевий відділ німецької Самооборони (Selbstschutz), на чолі якого став Карл Мусольф. Жертвою Selbstschutzu стало близько 50 поляків. Багатьох було вбито на підставі вироків спеціального суду (Sondergericht), інших вивезено до концтаборів. В результаті німецького терору і воєнних дій загинуло понад 150 польських мешканців Сольця.

Території Польщі, на яких розташований Солець були включені до німецької держави, як провінція Гданьськ – Західна Пруссія (Reichsgau Danzig- Westpreußen), на якій чолі перебував Альберт Форстер. Ці території повинні були стати невід’ємною частиною Німеччини, тому з них виселили поляків, які походили із колишніх російських земель (у 1939-44 роках з Сольця було виселено близько 1000 осіб), а на їх місце, поселено німців з Ржеши і Бесарабії. У 1939-44 роках в Сольці поселилося близько 1500 німців.

В Сольці, а також в Прилуб’ї, Маковісках, Плотнові і Легнові знаходились робочі табори військовополонених, пов’язані з табором військовополонених XX -A в Торуні. В них утримувано було англійських, російських, італійських і французьких солдатів. Вони залучались до робіт при будівництві доріг, протипаводкових валів, а також на солецьких підприємствах.

 У 1944 році німці почали розуміти, що війну програно. Тим хіба слід пояснити акцію затирання слідів після злочинів від початку війни. Останки вбитих були ексгумовані і спалені в лісі між Сольцем і Оторовим. У січні 1945 р. розпочався наступ радянської армії. В її результаті 23 січня до Сольця вступили перші солдати з 47 Армій І Білоруського фронту. У місті було тоді кількасот мешканців.

Дошка XXI : сталінські часи

Червона Армія звільнила Польщу від німецької окупації, але не принесла Польщі свободи. В результаті постанов ялтинської конференції наша країна опинилася в зоні впливів Радянського Союзу. Польща не була суверенною державою, як щодо внутрішньої, так і зовнішньої політики. Приналежність до організацій, пов’ язаних із незалежністю, трактувалася як злочин.

Вже на переломі квітня і травня 1945 р. в Бидгощанській Пущі, в т.ч. в околицях Сольця Куявського, діяв антикомуністичних партизанський відділ, який долав грабування населення червоноармійцями. Той відділ створив порей Алозій Бруський так званий „Грабуй”, який раніше воював з Німеччиною у Тухольських борах. Відділ був розбитий на початку травня в околицях Лешиць. Загинув тоді Казимир Вроблевський так званий „Ворон”, який фактично керував відділом. Алозія Бруського було арештовано в червні 1945 р. Він був засуджений на смерть. Вирок було виконано 17 вересня 1946 р. у в’язниці у Вронках. На смерть був осуджений також Збігнєв Смоленський так званий „Журавель”, якого зарезультатами брутального слідства було вбито у Бидгощі 21 лютого 1946 р.

На зломі 1946 і 1947 року в Сольці Куявському переховувався Антон Хеда так званий „Сірий”, видатний партизанський командувач багатьма акціями як проти Німеччини, Радянського Союзу, так і проти польських комуністів. До найвідоміших його акцій відноситься звільнення з німецьких рук близько 80 в’язнів, утримуваних у в’язниці в Стараховічах, здобуття в’язниці Воєводської Установи Публічної Безпеки в Кєльцях і визволення понад 350 в’язнів. Антон Хеда переховувався в Сольці під прізвищем Антон Вішневський і працював як керівник у справах планування ремонтів в Державних Підприємствах Автомобільних номерів 5 (пізніших KZNS). У 1948 р. Він був заарештований і осуджений на смерть. Вирок було замінено на довічне ув’язнення.

У 1956 р. Він вийшов з в’язниці і надалі залучався у розбудову незалежності.

Восени 1949 р. група солецької молоді створила підпільну організацію Едельвейс. Її комендантом став Генріх Ціба. Вже весною 1950 р. на стежку організації натрапило Управління Безпеки. Почалися арешти і процес, в результаті якого членів Едельвейса було засуджено на вироки від 5 до 10 років в’язниці. Одна з осуджених, Данута Мрик, за спів коляди в камері була поміщена в карцер, де захворіла. Вона померла в тюремній лікарні в Грудзядзі. Ті члени організації, які залишились, вийшли на свободу в 1953-54 р. на підставі амністії.

Було переслідувано також багатьох колишніх солдатів Польських Збройних Сил, воюючих на заході, які після війни вирішилися повернутися до країни. Одним з них був видатний командувач підводних суден командир Болеслав Романовський.

У 1950 р. він був звільнений із служби у Військово-морському флоті і заарештований. Після виходу на свободу він був змушений залишити Побережжя. У 1954-1957 роках він мешкав в Сольці у вже неіснуючому на сьогодні будинку по вул. Бидгощанській. В результаті „відлиги” потім повернувся до служби у Військово-морському флоті. Помер в 1968 р. Він написав спогади з II Світової війни «Toрпеда з метою!».

Дошка XXII : Солець за часів Польської Народної Республіки

Одним з прапороносних девізів комуністичних властей була відбудова, а потім індустріалізація країни. Перед Сольцем, який розташований на маловрожайних землях, з’явився шанс розвитку.

Вже в 1945 р. відновила випуск продукції Насичальня Шпал (прим.: підприємство з пропитування шпал спеіальними розчинами). Роком пізніше у будівлях колишньої консервної фабрики, що не працювала, було введено в дію державне автомобільне підприємство № 5 (пізніше – Куявське підприємство ремонту автомобілів). У 1947 р. на місці однієї з лісопилок було введено в дію ремонтні майстерні, які в 1952 р. перетворено на Центральні Майстерні Устаткування Міського Будівництва ZREMB. У 1954 р. виробляти продукцію розпочали підприємства будівельних товарів (пізніше – це був PREFABET, а на сьогодні SOLBET). У 1961 р. було введено в дію виробництва на Поморських підприємствах шкіряної промисловості КОБРА.

Виникнення промислових підприємств спричинило наплив до Сольця нових мешканців, а це у свою чергу стимулювало розвиток житлового будівництва. На дотеперішніх землеробських територіях наприкінці 50-х років почав виникати Лісовий мікрорайон з призначеною для однієї сім’ї забудовою. У 1962 р. група працівників KZNS створила житловий кооператив транспортників, і в 1965-1992 роках надала у користування 1390 квартир. Будувались також заводські багатоповерхівки.

Наплив до Сольця нових мешканців зумовив виникнення нової парафії. У давній євангельській общині, яка в 1945-1966 роках була філіальним костелом парафії святого Станіслава, в 1966 р. було утворено пастирський осередок, а в 1976 р. парафію Найсвятійшого Серця Пана Ісуса.

Вже в 1945 р. було створено міську гімназію (пізніше – це був загальноосвітній ліцей) спільного навчання, яка в 1958 р. отримала власну будівлю з першим в місті спортивним залом. При солецьких підприємствах організовувались професійні школи. Виникли також дві нові початкові школи. Крім того, в кінці 80-х років в Сольці існували п’ять дошкільних закладів і ясла.

У 1975 р. до міста було проведено природний газ, а в 1984 р. введено в дію міську теплоцентральну систему. Два роки пізніше в експлуатацію введено Будинок Культури.

Дошка XXIII : Солідарність

Постійним елементом щоденної реальності Польської Народної Республіки були економічні проблеми, які через певний час призвели до вибухів незадоволення, що були брутально приглушені владою. Економічна криза кінця 70-х років, що поглибилася, призвела влітку 1980 р. до вибуху хвилі страйків, яка охопила найбільш промислові регіони в Польщі. Це змусило владу до переговорів, які закінчилися підписанням серпневих домовленостей. Однією з цих постанов була згода на утворення самогосподарських профспілок. По всій країні почали виникати засновницькі комітети.

У Сольці перший комітет виник 9 вересня в ZREMB-i. Наприкінці вересня у Сольці було скликано Міжорганізаційний Засновницький Комітет Солідарність NSZZ. Першим керівником став Францішек Самоєдний, якого після виборів у 1981 р. замінив Мар’ян Kвятковський. Комітет містився на поверсі будинку по вул. 23 Січня, 1.

„Фестиваль свободи”, як було названо період після виникненню Солідарності, був брутально перерваний через введення 13 грудня 1981 р. воєнного стану. Солідарність була оголошена поза законом і її діячі були арештовувані і залякувані. Багатьох з них було змушено до еміграції.

Неможливість подолання економічної кризи, а також ослаблення Радянського Союзу змусили наприкінці 80-х років владу Польської Народної Республіки до розмов з опозицією. Солідарність почала знову діяти. Вже 24 жовтня 1988 р. в ZREMB скликав Оргкомітет NSZZ Солідарність (то був перший, разом з Бидгощанським FAMOR-ом, комітет, створений в Бидгощанському регіоні).

В результаті домовленостей за круглим столом знову було легалізовано Солідарність, а 4 червня 1989 р. відбулися вибори до сейму і сенату, до яких допустили й опозицію. Хоч вибори не були вільні (PZPR і її союзники мали гарантовані 65 місць в сеймі), Солідарність виграла власне все, що могла виграти. Результат цих виборів зумовив пришвидшення демократичних змін в Польщі.

Дошка XXIV : Солець сьогодні

Зміни, які відбулись в Польщі після 1989 р., зумовили також великий вплив на Солець. Багато з солецьких підприємств, в умовах ринкової економіки закрилось або було в значній мірі реформовано. На їх місці виникли нові фірми, інколи, що мали зовсім інший профіль діяльності.

Виникнення Промислового Парку разом з Інкубатором Підприємництва (співфінансованого з ресурсів Європейського союзу у рамках програми PHARE 2001 і 2002), будівництво якого було закінчено в 2005 р., знову зробило Солець одним із домінуючих міст, що розвивалися, в регіоні. Виникли також нові суспільні будівлі, наприклад, видовищно-спортивний павільйон чи басейн.

1 травня 2008 р. відкрив також своє двері JURAPARK, ставши великою туристичною розвагою. Сьогодні місто і гміна Солець Куявський налічує 16166 мешканців, в тому числі в самому місті проживають 15121 осіб (дані станом на 31 грудня 2008 р.).

Дошка XXV : Кабат – Радіотрансляційний Центр

Початки села Кабат сягають XVIII ст., коли солецький староста розпочав діяльність, щоб поселити в глибині Бидгощанської Пущі німецьких орендарів. Село складалося з чотирьох частин: Kaбату, Малого Kaбату, Чисянки і Єзьорц.

У 1772 р. Kaбат налічував 87 мешканців, мав власну корчму, вчителя і шевця. Солтисом був Йоан Гулнік. З 1783 р. там діяла майстерня з випалювальна вапна, використовуваного при будівництві і консервації Бидгощанського каналу.

В кінці XIX ст. в Кабаті було 45 будинків, в яких мешкали 346 мешканців (343 протестантів і 3 католиків).

Після 1939 р. німці ліквідували село, створивши на його місці полігон, пов’язаний з ДКГ – Fabrik Bromberg, де тестувались кулі до пускової установки „Nebelwerfel”. З того часу походять сліди на залізобетонній спостережній башті.

Після війни полігон перейняла польська армія. Там було утворено 33 Авіаційний полігон, що підпорядковувався Командуванню Авіавійськ в Познані. Обслуговування полігону складалося з 11-17 солдатів. Над Кабатом свої вміння тренували пілоти літаків ІЛ, СУ, МІГ, а також гвинтокрилів. Полігон існував до 1994 р.

Коли в 1996 р. протести мешканців Гобіна унеможливили відбудову заваленої в 1991 р. вежі радійної Програми І польського радіо, однією з альтернативних локалізацій виявилася поляна по колишньому полігоні. 25 травня 1997 р. мешканці Сольця Куявського під час гмінного референдуму висловилися за будівництво на території полігону Радіотрансляційного Центру.

Будований в 1998-99 роках Радіотрансляційний Центр Солець Куявський, було урочисто відкрито 4 вересня 1999 р. В урочистостях брали участь, в т.ч. Президент Республіки Польщі Олександр Квасневський, а також польський кардинал Юзеф Глемп.

Замість однієї великої вежі Радіотрансляційний центр Солець Куявський складається з двох менших веж висотою відповідно, 330 і 289 м.